007.jpg

В січні 1945-го війська І Білоруського фронту з плацдармів на Віслі перейшли в рішучий наступ. В боях особливо відзначився 574-й мінометний полк під командуванням полковника Петра Іванова. Мінометники завдали нищівних ударів гітлерівцям на рубежі Пшилет - Остроленка – Варка і тим самим забезпечили успішну переправу стрілецьких підрозділів через ріку Пилиця.

Під час запеклих боїв з відступаючими фашистськими військами на берегах Одера мінометники вивели з ладу 7 мінометних батарей, 25 кулеметних точок ворога, втрати противники зросли до півтисячі чоловік.

Полковник Іванов в цих боях особистою хоробрістю запалював бійців та офіцерів на героїчні вчинки.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року а вміле керівництво полком та особисту мужність Петру Іванову присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

В травні 1943-го року 8 наших винищувачів прикривали наземні війська в районі Неберджаєвська. В повітрі радянські авіатори зустріли велику групу німецьких винищувачів. Вступивши в бій з ворогом, радянські аси розладнали їх бойовий порядок, перешкодивши скинути смертоносний вантаж на наші війська. П'ять літаків не дорахували гітлерівці після поєдинку. Одного збив особисто старший лейтенант Віктор Нагорний.

В цьому ж районі ланка літаків Нагорного знов зустріла 25 фашистських "хейнкелів" та "юнкерсів" і 10 "мессершміттів". Смілива атака радянських льотчиків внесла паніку в ряди противника. Безладно скинувши бомби на розташування своїх же військ, ворог втік. Переслідуючи гітлерівців, Віктор Нагорний першими ж пострілами збив "юнкерса". У короткій сутичці противник втратив 4 бомбардувальники. Всі наші літаки повернулись на аеродром.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1944 за мужність та героїзм у боях з німецько-фашистськими загарбниками Віктору Нагорному присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

Осінь 1943-го. Підручні засоби для переправи – човни, бочки, плоти – підготовлені. Першим в небезпечну путь вирушило відділення 5-ї стрілецької роти, яким командував рядовий Тимченко.

Гітлерівці очікували спроб форсування і відкрили вогонь з гармат, мінометів та кулеметів. Бійці налягли на весла. Нарешті човен дістався берега. Воїни кинулись вперед до траншей гітлерівців. Атака була стрімкою та безповоротною. Петро Тимченко особисто знищив понад десяток фашистів.

Та вранці на захопленим плацдармом з’явились німецькі літаки, в контратаку пішла піхота. На відділення Тимченка наступало близько роти німців.

Мужність та незламна воля допомогли. Бійці відбили кілька контратак і змусили піхоту повернути назад. Відділення Петра Тимченка утримувало захоплені позиції до підходу головних сил полку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року за мужність та відвагу, вміле керівництво відділенням під час форсування Дніпра присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

Літо 1943-го. Перед радянськими військами завдання – блискавично оволодіти портовим містом Новоросійськ, обійти з півдня Таманське угрупування німців і знищити всю систему оборони ворога на Кубані.

Пізно ввечері 9 вересня катери групи прориву атакували вогневі точки фашистів на молах, підірвали сіткові загородження. Слідом за ними катери під командуванням капітан-лейтенанта Африканова на повному ходу увірвались в порт. Німці зустріли їх сильним артилерійським вогнем.

Тоді командир групи повів катери, притискуючи їх до молу, так ворог не зміг вести прицільний вогонь. Удар торпедами – і батареї гітлерівців злетіли в повітря. Катери понеслись вздовж причалів, знищуючи вогневі точки ворога.

Сміливі та раптові дії чорноморців, підтримані артилерією та авіацією, забезпечили успішну висадку великого десанту. 16 вересня Новоросійськ було визволено.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1943 року за виняткову мужність і відвагу в боях за визволення Новоросійська капітан-лейтенанту Олексію Африканову присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

В ніч проти 3 жовтня 1943 року почалося форсування Дніпра. Сапер Шкурко з телефонним дротом на рибальському човні першим поплив через ріку. Налагодивши з островом телефонний зв’язок, він почав переправляти туди бійців полку.

Ворог відкрив по переправі сильний вогонь. Човен Шкурка від вибуху снаряду перевернувся на середині річки, але саперу вдалося врятуватися. Допливши до берега, він знайшов інший човен, і знову став перевозити бійців.

Аж ось солдат побачив невеликий паром і вирішив захопити його. Спочатку сапер перевірив, чи не замінований він, потім доставив до острова і за наказом командира загрузив на паром поранених бійців.

Навкруги розривались міни і снаряди. Кілька солдат було вдруге поранено, осколок влучив і в Романа, але він не покинув весел, поки не дістався до берега. Після лікування воїн знову став до строю.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 рокуза здатність до самопожертви, за мужність і відвагу під час форсування Дніпра Роману Шкурку присвоєне звання Герой Радянського Союзу.

Коли фашисти окупували рідне село Ніцаха Тростянецького району, 15-річний хлопець став вірним помічником партизан, виконував їхні завдання. Був заарештований за підозрою в розповсюдженні антифашистських листівок. Стійко тримався на допиті і через відсутність доказів його звільнили.

Коли Ніцаху визволили, пішов на фронт. Взимку 1945-го на західному березі Вісли під час наступу молодший сержант Яковлєв вогнем станкового кулемета ліквідував дві німецькі вогневі точки, знищив до півсотні гітлерівців.

В бою в районі Дзембово (Польща) Тимофій одним з перших увірвався у траншею противника і почав поливати фашистів смертельним свинцем. Коли скінчились патрони, парубок вихопив кинджал та врукопашну кинувся на ворога, поки на допомогу не приспіли бойові товариші. Гітлерівці були розгромлені.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року за відвагу та мужність, стійкість і витримку молодшому сержанту Тимофію Яковлєву присвоєне звання Герой Радянського Союзу.

Липневої ночі 1944-го року група бійців, серед яких рядовий Марк Майдан, захопила невеликий плацдарм на протилежному березі річки Неман. Фашисти намагались скинути радянських воїнів у ріку.

Під час 9-ї контратаки проти наших бійців йшло півтори сотні гітлерівців. Сімка сміливців, не дивлячись на поранення , зустрічає ворога шквальним кулеметним та автоматним вогнем. Ворог щоразу відступає, та з новими силами кидається в контратаку. На цей раз їх не менше трьохсот. Знову запеклий бій. Від вогню радянських воїнів полягло майже половина фашистів. Так і не здолавши опору купки відважних, ворог відступив.

Вранці наступного дня 64-та стрілецька дивізія успішно форсувала річку на цій ділянці та зайняла містечко Лунну. Звістка про подвиг героїв швидко облетіла всю армію.

Рішучою атакою потрібно вибити ворога з села Жуляни. Підрозділи 520-го стрілецького полку пішли в наступ, та ворог чинить впертий опір.

Артилерійський вогонь противника змусив червоноармійців залягти, а потім відійти назад. Наші війська понесли тяжких втрат. Залишились без командирів третя рота та деякі взводи.

У цій складній обстановці молодший сержант Литвиненко прийняв командування ротою на себе і вирішив знову атакувати ворога.

Не витримавши раптового удару, гітлерівці покинули свої окопи і закріпились в центрі села. Тоді радянські бійці розвивають наступальні дії. Своєю надзвичайною мужністю Василь Литвиненко просто запалює воїнів на подвиг.

Він перший увірвався в село. Багнетом і гранатами знищив кількох фашистів, підбив самохідну гармату "Фердинанд".

Рішучі дії бійців під командуванням Литвиненка забезпечили успіх завданню всього полку.

Зима 1945-го. Земландський півострів, на північ від Кенігсберга.

Німецька авіація, що базується на аеродромі Грос-Діршкайм, часто наносить удари по радянським військам. Але літаки-розвідники весь час бачать це летовище пустим. Та незабаром відшукали замасковану схованку літаків поруч з аеродромом, у лісі.

Ранком 23 лютого група винищувачів вилітає на виконання бойового завдання. Наліт був настільки несподіваним, що німецькі зенітки не встигли зробити жодного пострілу.

Знищено 10 бойових машин противника і дві під час спроби піднятись в повітря. Вправні льотчики, серед яких і сумчанин Микола Докашенко, також зруйнували господарські приміщення та висадили в повітря склад з пальним.

В ніч на 1 січня 1944 року стрілецький полк одержав наказ визволити село Печище Гомельської області, що було одним з важливих опорних пунктів противника. Підступи до нього прикривались кількома ворожими дзотами. Командир взводу розвідки 717-го стрілкового полку лейтенант Петро Мірошниченко мав ліквідувати два з них.

З настанням темряви група Петра підповзла до одного з дзотів на відстань 15 метрів. Фашисти відкрили вогонь.

Лейтенант кинув у дзот гранату, але в ту ж мить був поранений у плече та руку. Не маючи змоги стріляти з автомата, командир піднявся у весь зріст і кинувся на амбразуру, закривши своїм тілом дуло кулемета.

Бійці змогли гранатами та багнетами знищити фашистів, які були у дзоті. Шлях для наступу був відкритий. Гітлерівців вибили з села.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за безсмертний подвиг в ім’я Вітчизни лейтенанту Петру Мірошніченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).