0012.jpg

У центрі Театральної площі розташоване приміщення Театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, побудоване в 1980 році за проектом київського архітектора Степана Павловича Сліпця. Зал для глядачів розрахований на 950 місць. Головна прикраса фойє – порцелянове панно "Птахи щастя", виконане художниками фарфорового заводу, котрий існує в Сумах з 1965 року. Історія театру, як пересувного робітничо-колгоспного, бере початок у 1933 році в Лубнах. З 1939 року, часу утворення Сумської області, колектив працює в Сумах, у приміщенні колишнього театру Д. М. Корепанова. У 1939 році, на пропозицію тодішнього головного режисера Доміана Івановича Козачківського, театру присвоєне ім’я великого російського актора Михайла Семеновича Щепкіна. Пам’ятник йому, створений за проектом бєлгородського скульптора Анатолія Смілого, установлений перед будинком театру в 1989 році. Ім’я Щепкіна для жителів Сум дороге ще і тому, що наш край пов’язаний з його життям і початком творчого шляху. У селі Проходи (нині Краснопільського району) пройшло раннє дитинство актора. Хлопчиком, а також уже відомим виконавцем Щепкін неодноразово бував у Миропіллі, де проживала родина його рідної тітки по батьку. В Юнаківці, нині Сумського району, влітку 1810 року, спостерігаючи в домашньому театрі князя Михайла Андрійовича Голіцина за майстерною грою курського актора-аматора князя Прокопія Васильовича Мещерського, Михайло Семенович, за власним визнанням, одержав перший урок реалізму, простоти і природності поводження на сцені, який вплинув на все його подальше творче життя. Мандруючи з провінційними театрами Харкова, Полтави, Тули по українських ярмарках, Щепкін неодноразово гастролював у Ромнах, на знаменитому Іллінському ярмарку, де влітку 1818 року була відкрита підписка на його викуп з кріпацтва у спадкоємців курського графа Гаврила Семеновича Волькенштейна і де в 1822 році актору було запропоновано перейти на сцену Московського Малого театру.

На Театральній площі, в одному з найоригінальніших будинків міста з вежоподібним виступом, прикрашеному статуями-каріатидами, міститься Обласний краєзнавчий музей. Тут до революції розміщалася Земська управа. З повітовим земством і площею перед ним пов’язані сторінки історії політичної боротьби партій та рухів початку ХХ століття. У 1905 і 1917 році тут відбувалися з’їзди, збори, мітинги з вимогами демократичних свобод. У будинку Земства у 1905 році містилися редакції перших місцевих періодичних видань: "Сумський голос" і "Селянська газета".

На розі Червоної площі і вулиці Гагаріна (колишньої Кустовської) розташований будинок художнього музею, побудований в архітектурних формах неоренесансу на початку ХХ століття для державного банку. Колекція музею, яка нараховує до 15 тис. експонатів, почала створюватися в 1920 році і нині є однією з кращих в Україні.

Серед одиничних садово-паркових споруд, що збереглися в нашому місті з дореволюційного часу, виняткове місце належить альтанці на Покровській (нині Червоній) площі. Майстерне різьблення по дереву додає їй особливої нарядності і легкості. Слово це в сучасній мові не вживається. У словнику В. І. Даля воно зустрічається з позначкою "західне", тобто таке, що існувало в західних, суміжних з Польщею губерніях. В українську мову слово "альтанка" проникло через польську з італійської. Дозволимо собі припустити, що вперше стосовно сумської альтанки воно пролунало з вуст сумського купця-промисловця, поляка Миколи Йосиповича Лещинського, котрий нібито фінансував її будівництво на початку ХХ століття. За традицією, у теплі пори року в альтанці виступають військові музиканти. У даний час вона стала візитною карткою міста.