005.jpg

Переїхавши міст через річку Сумку, ми залишаємо Зарічний район і в’їжджаємо в Ковпаківський на вулицю Троїцьку. До Великої Вітчизняної війни існував міст, побудований у 1910 році за проектом московського інженера Тайфеля на кошти П. І. Харитоненка. Посередині по боках він був прикрашений гранітними обелісками.

На крутому березі р. Сумки здіймається пам’ятник уродженцю Сумщини, двічі Герою Радянського Союзу, прославленому повітряному асу Степану Павловичу Супруну. Він створений скульптором Я. С. Ражбою у 1947 році. У 1911 році, в пошуках кращої долі, Супруни-батьки виїхали в Канаду. У 1924 році вони з п’ятьма синами та дочкою повернулись в СРСР, а в 1926 оселилися в Сумах. З 1929 року Степан Павлович пішов до лав армії, незабаром став одним з провідних льотчиків-випробувачів країни. Брав участь у боях з японцями на території Китаю в 1939 році. У 1940 році йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Навесні 1940 року С. П. Супрун побував у Німеччині в складі урядової комісії із закупівлі літаків. Він зустрівся з німецькими авіаконструкторами Мессершміттом і Хейнкелем і, на превеликий подив німецьких льотчиків, робив фігури вищого пілотажу на незнайомих йому літаках новітніх конструкцій. На початку Великої Вітчизняної війни прославлений ас командував винищувальним авіаполком особливого призначення. У нерівному бої із шістьма фашистськими літаками 4 липня 1941 року відважний льотчик загинув. Посмертно нагороджений другою Золотою Зіркою. С. П. Супруну першому в роки Великої Вітчизняної війни було присвоєне звання двічі Героя Радянського Союзу.

Для того, щоб історичний центр міста став пішохідним, від Червоної площі в північному напрямку паралельно Соборній була прорізана вулиця Героїв Сталінграда (нині - Героїв Сумщини).

На початку цієї вулиці, на узгір’ї, розташований світломузичний фонтан "Садко". За ним стоїть один з корпусів Банківської академії, де до революції була Перша жіноча гімназія, заснована в 1873 році, а пізніше – школа № 2 імена Д. І. Косаренка.

З терасових площадок біля фонтану відкривається панорама лівобережних районів міста, з якими з’єднує міст через р. Псел завширшки 50 м. Історично нинішня Харківська вулиця за мостом називалася Харківськими греблями, оскільки ще до Вітчизняної війни в заплаві Псла протікало кілька стариць, через які були перекинені п’ять мостів. Тут, у районі 1-го Харківського моста, на лівому березі Псла в ІІ половині ХІХ століття з’явився перший у Сумах громадський сад. Називався він "Швейцарія" за штучними кам’яними гірками, що були влаштовані в ньому, і славився великим літнім театром з тією ж назвою. На правому березі Псла на початку ХХ століття був на кошти Ліщинських розбитий парк, який став називатися їх ім’ям. У ньому містився перший у місті літній кінотеатр "Ілюзія". Цей парк нині носить ім’я Івана Микитовича Кожедуба, уродженця Сумщини, прославленого льотчика, тричі Героя Радянського Союзу.

У центрі Театральної площі розташоване приміщення Театру драми і музичної комедії ім. М. С. Щепкіна, побудоване в 1980 році за проектом київського архітектора Степана Павловича Сліпця. Зал для глядачів розрахований на 950 місць. Головна прикраса фойє – порцелянове панно "Птахи щастя", виконане художниками фарфорового заводу, котрий існує в Сумах з 1965 року. Історія театру, як пересувного робітничо-колгоспного, бере початок у 1933 році в Лубнах. З 1939 року, часу утворення Сумської області, колектив працює в Сумах, у приміщенні колишнього театру Д. М. Корепанова. У 1939 році, на пропозицію тодішнього головного режисера Доміана Івановича Козачківського, театру присвоєне ім’я великого російського актора Михайла Семеновича Щепкіна. Пам’ятник йому, створений за проектом бєлгородського скульптора Анатолія Смілого, установлений перед будинком театру в 1989 році. Ім’я Щепкіна для жителів Сум дороге ще і тому, що наш край пов’язаний з його життям і початком творчого шляху. У селі Проходи (нині Краснопільського району) пройшло раннє дитинство актора. Хлопчиком, а також уже відомим виконавцем Щепкін неодноразово бував у Миропіллі, де проживала родина його рідної тітки по батьку. В Юнаківці, нині Сумського району, влітку 1810 року, спостерігаючи в домашньому театрі князя Михайла Андрійовича Голіцина за майстерною грою курського актора-аматора князя Прокопія Васильовича Мещерського, Михайло Семенович, за власним визнанням, одержав перший урок реалізму, простоти і природності поводження на сцені, який вплинув на все його подальше творче життя. Мандруючи з провінційними театрами Харкова, Полтави, Тули по українських ярмарках, Щепкін неодноразово гастролював у Ромнах, на знаменитому Іллінському ярмарку, де влітку 1818 року була відкрита підписка на його викуп з кріпацтва у спадкоємців курського графа Гаврила Семеновича Волькенштейна і де в 1822 році актору було запропоновано перейти на сцену Московського Малого театру.

Вулиця Герасима Кондратьєва, яка раніше називалася Лебединською, веде до культурного центру міста: на Театральну площу та на вулицю комбрига Євгена Коростельова (колишня Гагаріна) – до стадіону "Ювілейний", збудованого в 2001 році до 10-річчя Незалежності України. Його криті трибуни вміщають 26 тис. глядачів. Призначений у першу чергу для футбольних матчів, стадіон також використовується для проведення масових шоу. Його оточує красива огорожа, виготовлена на сумському чавуноливарному заводі "Центролит".

До початку ХХ століття Петропавлівським цвинтарем місто з південного боку закінчувалося. У 1902 році, за цвинтарем, на кошти сім’ї Харитоненків, були побудовані будинки Кадетського корпусу. Територія під корпус і 500 тис. руб. були заповідані ще І. Г. Харитоненком. Але дозволу на відкриття цього навчального закладу в імператора Миколи ІІ в 1899 році домігся вже син Івана Герасимовича. Умовою заповідача було навчання в корпусі переважної кількості вихідців із селян, до яких за походженням належали самі Харитоненки. У гості до сумських кадетів приїздив генеральний інспектор військово-навчальних закладів великий князь Костянтин Костянтинович, дядько імператора Миколи ІІ, поет, на вірші якого написані романси. Після Петра І та царевича Олексія це був третій представник царського дому Романових, який відвідав наше місто. У 1906 році він привіз корпусу "высочайше пожалованное знамя", у 1909 році був присутній при освяченні кадетської церкви. Сумський кадетський корпус проіснував до 1918 року. Але і після його закриття, аж до наших днів, у будинках колишнього Кадетського корпусу розташовуються різні військові навчальні заклади: піхотні курси, піхотна школа, котрій у 1925 році було присвоєне ім’я М. В. Фрунзе, артилерійська школа, артилерійське училище, військовий інститут артилерії імені Богдана Хмельницького. Нев’янучою славою покрили себе курсанти і випускники Сумського артилерійського училища імені М. В. Фрунзе в роки Великої Вітчизняної війни. За героїзм і мужність у боях з німецько-фашистськими загарбниками тисячі офіцерів – випускників училища були нагороджені орденами і медалями, 52 з них присвоєне звання Героя Радянського Союзу. За заслуги в справі підготовки офіцерських кадрів училище в 1943 і 1968 рр. було нагороджено орденами Червоного Прапора. (Музей під відкритим небом).

Петропавлівський (нині центральний) цвинтар розпочинається похованнями борців за встановлення радянської влади, розстріляних денікінцями в 1919 році. Збірні скульптурні портрети червоноармійця, робітника і жінки-більшовички створені сумським скульптором Федором Короваєм у 1977 році.

У центрі цвинтаря стоїть Петропавлівська церква, побудована в 1851 році у суворих формах класицизму. Поруч із церквою розташовані поховання сімейства Харитоненків – Івана Герасимовича, його дружини Наталії Максимівни, їх сина Павла Івановича та його малолітніх дітей – Гліба та Зінаїди. Надгробні пам’ятники виліплені з італійського мармуру відомим французьким скульптором II половини ХІХ століття Аристидом Круазі. Біля вівтарної стіни храму похований купець Дмитро Іванович Суханов. Такої шани він удостоївся за великі пожертвування на ремонт і оздоблення сумського кафедрального Спасо-Преображенського собору. На алеї навпроти розташовані поховання його рідних: дружини – Марії Михайлівни, що пожертвувала місту наприкінці ХІХ століття садибу на Псільській вулиці під Параскевський притулок для дівчаток-сиріт, Параски Дмитрівни (прийомної дочки Д. І. Суханова, котра рано померла від сухоти) і усиновленого Д. І. Сухановим його рідного племінника Миколи Олексійовича Суханова (чоловіка Параски). Йому належало продовжити меценатські справи свого названого батька, зокрема, завершити реконструкцію Сумського Спасо-Преображенського собору, яку Д. І. Суханов не довів до кінця (помер у 1890 році).

У будинку № 83 по вулиці Петропавлівській з 1893 і до смерті в 1929 р. мешкала Олександра Василівна Кандиба, мати відомого українського поета, уродженця Сумщини Олександра Олеся. Олександр Іванович періодично жив у цьому будинку до своєї еміграції в 1919 році.

З житлових особняків, що збереглися на цій вулиці, красою архітектурних рішень виділяється будинок № 91 банкіра Чурилова. Його дружина Наталія Олексіївна була випускницею Петербурзької консерваторії по класу фортепіано і в 1916 році відкрила в себе приватну музичну школу, яка завдяки активності викладачів стала разом із Громадським зібранням і театром центром музичного життя міста. Будинок полковника Маринича – нині обласна медична бібліотека – являє собою один з кращих зразків архітектурного стилю модерн, в якому починаючи з 90-х рр.. ХІХ століття в місті було побудовано декілька споруд. Іншими найбільш значними пам’ятками модерна в Сумах є будинок текстильного фабриканта Лева Даниловича Чорнобильського, нині тубдиспансер, а також театр Дмитра Митрофановича Корепанова, побудований за проектом харківського архітектора Олександра Марковича Гінзбурга і відкритий у сезон 1911-1912 рр. Нині в ньому працює колектив Сумського театру для дітей та юнацтва.

На вулиці Петропавлівській, що пролягає від Червоної площі в південному напрямку, у старий Перекопський район, привертає увагу найбільш повно збережена до наших днів міська садиба Суханових-Сумовських. Вона складається з побудованого вздовж червоної лінії вулиці одноповерхового конторського приміщення купців-промисловців Суханових, розташованого всередині двору двоповерхового житлового будинку, що нагадує невеликий палац, і будівель господарського призначення. Будинок, флігель і огорожа виконані у псевдостильових ренесансно-барочних формах. Остання власниця садиби Олена Августівна Сумовська, вдова інженера-шляховика, перед революцією була власницею автомобільного парку, де в будь-який час доби можна було найняти для поїздок по місту і повіту автомобілі, які щойно увійшли в моду. У цьому будинку сином Сумовської, київським збирачем Оскаром Германовичем Гансеном, під час Першої світової війни була захована колекція декоративно-вжиткового мистецтва, що стала основою зібрання Сумського художнього музею.

На протилежному боці вулиці в 1914-1917 рр. за проектом архітектора Василя Агатоновича Пруссакова в стилі неокласицизму була зведена монументальна будівля Окружного суду. Необхідність його розширення була пов’язана зі збільшенням штату після переведення Сумського окружного суду з ІV у більш високий ІІІ розряд у 1891 році за активною участю І. Г. Харитоненка.

До Жовтневої революції базар був розташований у західній частині Покровської площі, а під час ярмарків торгівля доходила до огорожі Покровської і Введенської церков, що стояли в центрі площі і були зруйновані у 30-і роки ХХ століття. У глибині площі проглядається двоповерховий будинок, де на початку ХХ століття був розташований готель "Тихий куточок". У ній 26-28 січня 1902 року зупинявся відомий російський письменник Володимир Галактіонович Короленко, що приїздив у Суми з Полтави для захисту 68 селян с. Павлівки (нині Білопільського району), звинувачених у розгромі місцевого православного храму. За розпорядженням уряду слухання в цій справі було закритим, і письменник до залу суду допущений не був.

Уздовж залишків західного валу фортеці проходить вулиця Нижньовоскресенська (колишня Кооперативна), забудована переважно будинками, зведеними в кінці ХІХ – початку XX ст.

Тут починається район Засумки, що виник у другій половині ХVІІІ століття, коли місто переступило межу фортеці. Засумка здавна була торговим місцем. І зараз тут розташований Центральний ринок, побудований у 1986 р.

Від старих торгових будівель на вулиці Нижньовоскресенській збереглися Кам’яні ряди, що потрапили на сторінки класичної російської літератури.

У 1899 р. у місті жив і працював у місцевому театрі статистом (актором на другорядних ролях) відомий російський письменник Олександр Купрін, що написав у 1906 році автобіографічне оповідання "Як я був актором", де згадується Сумський собор, базар і торгові кам’яні ряди.