0010.jpg

Зима 1945-го. Земландський півострів, на північ від Кенігсберга.

Німецька авіація, що базується на аеродромі Грос-Діршкайм, часто наносить удари по радянським військам. Але літаки-розвідники весь час бачать це летовище пустим. Та незабаром відшукали замасковану схованку літаків поруч з аеродромом, у лісі.

Ранком 23 лютого група винищувачів вилітає на виконання бойового завдання. Наліт був настільки несподіваним, що німецькі зенітки не встигли зробити жодного пострілу.

Знищено 10 бойових машин противника і дві під час спроби піднятись в повітря. Вправні льотчики, серед яких і сумчанин Микола Докашенко, також зруйнували господарські приміщення та висадили в повітря склад з пальним.

В ніч на 1 січня 1944 року стрілецький полк одержав наказ визволити село Печище Гомельської області, що було одним з важливих опорних пунктів противника. Підступи до нього прикривались кількома ворожими дзотами. Командир взводу розвідки 717-го стрілкового полку лейтенант Петро Мірошниченко мав ліквідувати два з них.

З настанням темряви група Петра підповзла до одного з дзотів на відстань 15 метрів. Фашисти відкрили вогонь.

Лейтенант кинув у дзот гранату, але в ту ж мить був поранений у плече та руку. Не маючи змоги стріляти з автомата, командир піднявся у весь зріст і кинувся на амбразуру, закривши своїм тілом дуло кулемета.

Бійці змогли гранатами та багнетами знищити фашистів, які були у дзоті. Шлях для наступу був відкритий. Гітлерівців вибили з села.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за безсмертний подвиг в ім’я Вітчизни лейтенанту Петру Мірошніченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Чотири години точиться бій. Гармати старшого сержанта Єременка прийняла на себе основний удар ворожих машин. Німецька піхота обходить артилеристів з флангів. В розпалі бою поранено командира взводу. Іван приймає командування на себе і організовує кругову оборону. Контратаку противника відбито. Але німці концентрують нові сили і знову переходять в наступ. Дві наші гармати приймають бій з "тиграми" та "фердинандами".

Два танки підбито та снаряд влучив і в нашу гармату. В живих залишились командир та кілька бійців, але вони не збираються покидати поля бою.

В рукопашному сутичці Єременко особисто поклав чотирьох солдат і офіцера. Скоро приспіли радянські підрозділи і відкинули ворога.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року командиру батальйону 388-го Сандомирського полку за героїзм, виявлений під час форсування Одера і утримання плацдарму присвоєно звання Героя Радянського Союзу

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року старшому сержанту Івану Єременко за героїзм та мужність присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

…Радянські частини тільки-но захопили міст через річку Одер та втримати його не змогли. Фашистським диверсантам вдалося висадити міст у повітря. Кілька спроб форсувати Одер не мали результату. Майор Поляков просить дозволу переправитись на той берег кількома кілометрами нижче, де оборона противника представляється слабкішою. Боротися зі швидкою течією та уламками криги довелося вночі. Спершу відплив човен з трьома розвідниками, пізніше ще два з бійцями. Вони протягли через річку металевий трос.

Розвідникам вдалось беззвучно зняти обслугу німецького кулемета. Швидко переправили батальйон бійців. Під командуванням майора Полякова вони вийшли в тил противника. Гітлерівці, охоплені панікою, провели кілька контратак, але безуспішно. Радянські бійці знищили кілька танків та бронетранспортерів. Тим часом сапери налагодили понтонний міст. Наступного дня по ньому переправились основні сили 172-ї стрілецької дивізії та частина танків 3-ї танкової армії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року командиру батальйону 388-го Сандомирського полку за героїзм, виявлений під час форсування Одера і утримання плацдарму присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Вересень 1943-го. Йшли жорстокі бої за залізничний вузол і одне з найбільших міст Сумщини – Конотоп.

Фашисти закріпилися на висоті поблизу міста. Кілька стрілецьких підрозділів не змогли протистояти кулеметному вогню звідти. На допомогу прийшла мінометна рота старшого лейтенанта Ройченка. Три кулеметні точки та близько взводу гітлерівців було знищено. Цей успіх запалив солдат. З вигуками "Ура!" вони вирушили на висоту. Після короткої рукопашної сутички зайняли ворожі позиції. Олександр був двічі поранений в цьому бою, але залишався в строю.

В бою за село Страхолісся, що на Київщині, знову відзначились мінометники Ройченка. Вони знищили дві кулеметні обслуги та півсотні солдатів. А коли скінчились міни, командир повів своїх бійців в рукопашну атаку.

До особистого рахунку лейтенанта тоді додалось 8 здоланих ворогів. Не зважаючи на поранення він керував боєм. Однак рани виявилися смертельними. Врятувати відважного офіцера в госпіталі не вдалося.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань та виявлених при цьому мужність та героїзм старшому лейтенанту Олександру Ройченку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Червень 44-го. Триває визволення Білорусі.

Командир взводу Сергій Гребченко одержав завдання розвідати сили і вогневі засоби противники, що відступали до міста Бобруйськ на жлобінському напрямі. Бійці непомітно проникли у глибокий тил гітлерівців і виявили дислокацію піхоти і техніки ворога. Та коли вже повертались, на шосе Жлобін – Бобруйськ натрапили на німецьку автоколону. Сміливці знищили 15 автомашин з піхотою.

В липні взвод лейтенанта Гребченка відзначився в боях за Слонім, увірвавшись в місто буквально на плечах ворога.

За 14 днів безперервних боїв взвод знищив близько півтисячі фашистських солдат і офіцерів, майже стільки ж захопив в полон, розгромив автоколону та штаб німецького полку.

Початок 1945 року. Йдуть бої між Віслою та Одером.

47-а гвардійська танкова бригада має в обхід вийти на західну околицю польської столиці. Батальйон під командуванням гвардії капітана Дмитра Карабана форсованим маршем просувається на північ. В результаті стрімкої атаки армійці звільняють місто Жирардув і перерізають шосе Варшава – Ченстохов. Потім вибили окупантів з міста Сохачев.

Важкий кровопролитний бій зав’язується на підступах до міста Лещенов. Прорвавшись в тил ворога, танкісти Дмитра Карабана знищили дві артилерійські батареї, підбили 12 ворожих машин.

Танк самого командира вступив у поєдинок з двома німецькими. В жорстокій сутичці комбат був смертельно поранений. Це сталося 17 січня 1945 року.

В цей же день в результаті обхідного маневру, який забезпечував танковий батальйон Дмитра Карабана, визволено столицю Польщі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року за вміле керівництво батальйоном під час прориву оборони противника в боях за Варшаву та проявлені при цьому мужність та відвагу Дмитру Карабану присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Йшли бої за Білорусь. Поблизу станції Лісна стрілецький полк раптово атакували з флангу фашистські автоматники, підтримувані 15-ма танками і самохідними гарматами. Радянські воїни змушені були окопатись. Гармату, навідником якої був Акімов, обстріляли німецькі танки. З артилерійської обслуги живими залишились двоє – навідник і піднощик снарядів. Ворожі танки обходили гармату з двох боків. Тоді артилеристи несподівано викотили гармату на відкриту позицію і відкрили вогонь, першим же снарядом пошкодивши "Тигра".

Не зважаючи на поранення, бійці продовжували обстріл. Ще підбито три танки. Та в атаку знов сунули ворожі бронетранспортери. Артилеристи стійко оборонялись. Але сили були нерівні. Снаряди розривались вже зовсім поруч. Вбито піднощика снарядів. Михайло втратив свідомість…

І саме в цю мить з могутнім "Ура!" радянські воїни пішли в контратаку. Противник не витримав натиску і відступив.

Через півтора місяці госпіталізації хоробрий артилерист повернувся в свій полк.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1944 року Михайлу Павловичу Акімову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Наприкінці вересня 1943 року відділення саперів, де служив 16-річний Семен Красій, одержало наказ замінувати ділянку поблизу Пушкарівки. Юнака послали у розвідку. Помітивши гітлерівців, непомітно підповз до них і відкрив вогонь з автомата. Шестеро ворогів повалилися на землю. Інші кинулись тікати. Тим часом підійшли сапери.

Після визволення Сум сапери розміновували шлях Суми-Ромни. Але не встигли бійці виконати завдання, як їх атакували фашисти. Командир відділення загинув. Тоді Красій взяв командування на себе, вміло організував кругову оборону. Німці намагалися знищити групу радянських сміливців, але мети не досягли. Скоро до мужніх саперів підійшла допомога.

За хоробрість і відвагу, виявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників під час визволення міста Суми та форсування Десни і Дніпра, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 листопада 1943 року Семену Панасовичу Красію було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У боях за Дніпро полк під командуванням Олександра Бутка спочатку під шквальним вогнем далекобійної артилерії та авіації ворога здійснив переправу, а потім впродовж кількох днів утримував зайнятий плацдарм. Тоді артилеристи знищили більш як 2 батальйони піхоти ворога, мінометну батарею, кілька протитанкових гармат, придушили вогонь двох десятків станкових кулеметів.

За сміливі та рішучі дії особовому складу 167-го гвардійського артилерійського полку командування оголосило подяку.

Багатьох бійців було нагороджено, а Олександру Бутко Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.